Ой, як хочеться… в Європу!

Марічка КАРАСЬ (Марія Кириленко), 2005 р.

Щось наші ЗМІ не дуже пояснюють, чому нам має хтітися до Європи. А я налаштована патріотично. І просто обожнюю нашу нову владу – настільки, що навіть вибачаю їй тримісячну затримку своєї зарплатні. Тож у щирому пориві лояльності сама почала вишукувати аргументи, чому мені має хотітися саме туди, куди хочеться Президенту і його команді (скорочено – Президенту і Ко).
І я не лишень знайшла дуже вагомий для себе аргумент, ба більше – я зрозуміла, з чого має починатися наш урочистий поступ до Європейського Союзу. Маю честь довести результати своїх інтелектуальних розвідок до всього шановного товариства:

Щоб бути достойними увійти до Європейського Союзу, ми маємо терміново почати будувати по всій країні… туалети!

Як ліричний (хоч і з сумнівним ароматом) відступ – дві історії з життя:

Історія перша:
Подорожував якось один європеєць Україною… (кінець історії, перепрошую, буде сумний). Почав із Києва, і так наша столиця йому сподобалася, що захотів іноземний гість побувати деінде. Повезли його машиною до якогось іншого міста. Дорогою, як це ведеться, природна потреба змусила нашого європейця попроситися до вітру. Нема питань! – якраз їхали повз невеличкий лісочок. І хоча за іноземними гостями треба наглядати – але не вгледіли (мабуть, був дуже делікатний супровід) – гість зник. Спочатку чекали, тоді стали шукати – ледве знайшли хвилин за 40: плакав наш європеєць, сидячи під якимось кущиком із мокрими штанями. З’ясувалося, що він заблукав, бо шукав – і (от прикрість!) так і не зміг знайти туалету… Кажуть, поїхав з України наступного ж дня і на емейли не відповідає.

Історія друга:
Дотримуючись принципів гендерної рівності й політкоректності, друга історія про українську жінку та ще й вагітну. Тож, їхала наша пані на роботу звичною дорогою, яка займала щодня не менш як 3 години. А по дорозі припекло… (Тим, хто не розуміється на жіночій фізіології, зразу пояснюю: у вагітних жінок потреба відвідати туалет виникає набагато частіше). Кінець цієї історії трохи веселіший, бо натрапила вона на свою колегу, яка й врятувала її в скрутну хвилину: зняла з себе пальто, і прямо в підземному переході прикрила від зайвих очей. А якби не зустріла жінка свою колегу, а якби був теплий сезон і на тій було б легеньке платтячко? Що ж, був би той самий сумний кінець, що й у попередньої історії… Тільки жінка все одно залишилася б жити в Україні, бо більшості з нас їхати нікуди…

Патетичний крик душі пересічного українця:
Я хочу достойного життя і поваги до себе! Неможливість реалізувати свою природну фізіологічну потребу на момент її виникнення вважаю порушенням моїх прав і свобод, приниженням моєї честі й гідності! Я – людина, а не безтілесний дух, і хочу жити вільно і ходити до вітру теж вільно (бажано ще й безкоштовно). Я – патріот, і не хочу, щоб мій патріотизм випробовувався на фізіологічному рівні.

Звернення до тих, чия робота – рахувати:
Я не знаю, хто ви, де працюєте і хто дає вам завдання. Але дуже прошу – підрахуйте, скільки у нас в Україні туалетів на душу (умовно кажучи) населення. Для початку порахуйте по Києву. Порівняйте з іншими європейськими столицями.
Тоді спробуйте порахувати по Україні. Запитайте у мерів малих міст – чи є у них більше одного туалету – того, що біля вокзалу або автобусної станції. Попитайте у сільських голів – чи є у них у селі принаймні одна громадська вбиральня. Порахуйте, скільки туалетів розміщено автомобільними трасами. Підбийте результати по Україні загалом і за категоріями. Порівняйте з іншими європейськими країнами – хоч приблизно. Оприлюдніть результати.

Хай живе свобода слова! – українці мають знати, що сидять забрьохані по вуха у лайні та що в Європі нас такими не чекають.

Звернення до нашої рідної української бізнесової еліти:
Традиція – якщо суми грошей на рахунках уже „зашкалюють”, будувати церкви та каплички, – зворушлива і самого високого штибу. Але – закликаю усіх спонсорів, меценатів, грошовитих людей широкої душі та високої моралі: вже є, де молитися, – нема, де помочитися. Думайте не лише про наші душі, але й про грішні тіла. Будуйте туалети – містами, містечками, селами і трасами. І вам стільки людей пошле своє щире благословення, що Бог зглянеться над вашими гріхами (бо всі ж ми грішні). Хочеться збудувати церкву – хай Бог помагає. Але ж побудуйте поряд і туалет. Хто не має змоги будувати – жертвуйте на можливість пересічної людини скористатися туалетом безкоштовно.

До особливої уваги фірми „МакДональдз” – будуйте в Україні громадські вбиральні! Ваші статки від цього тільки зростуть. Бо зараз, коли українець бачить заклад МакДональдзу – йому спадає на думку не попоїсти, а прорватися до туалету, себто (вибачайте за наукову термінологію) спрацьовує рефлекс не слиновиділення, а якраз зовсім навпаки – сечовиділення.

Як додаток – орієнтовний перелік загальноукраїнських санітарно-гігієнічних заходів пропагандистсько-просвітницького спрямування:

1. Уряду України розробити державну програму «Зовсім чиста Україна» із побудови всією країною достатньої кількості (не менш як у розвинених європейських країнах) громадських вбиралень.
2. Запровадити спеціальну туалетну рахункову палату, яка б слідкувала за впровадженням програми в життя.
3. Встановити податкові пільги, почесне звання та орден для меценатів, які надаватимуть кошти на побудову громадських туалетів. Дизайн ордену винести на всенародне обговорення.
4. Усіма містами й селами України провести громадські слухання на тему «Що робити й куди робити?»
5. Переглянути всі генплани забудов, скоригувати на наявність достатньої кількості громадських туалетів на душу (закреслено) на дупу населення.
6. Оголосити конкурс серед архітекторів на найкращий типовий проєкт туалету. Переможцям надати довічне право безоплатно відвідувати громадські вбиральні.
7. Провести конкурс пісні «Золотий унітаз».
8. Доки програма втілюватиметься в життя, ввести до шкільного курсу «Основ безпеки життєдіяльності» окрему тему «Як вижити в умовах відсутності громадських туалетів»: 10 академічних годин:
– „Про користь сухого голодування під час подорожі”;
– „Надмірна сором’язливість може коштувати сухих штанців”;
– „Памперси як інструмент виживання”;
– Тренінгове заняття на тему „Як за відсутності коштів так жалібно звертатися до перехожих, щоб вони дали гроші на відвідини платного туалету”; (Адміністраціям шкіл спільно з батьківськими комітетами відшукати тренерів з-поміж ромів).
– Два 8-годинних практичних заняття з орієнтування на незнайомій місцевості в пошуках вбиральні.
9. Оголосити конкурс дитячого малюнку «Туалет моєї мрії».
10. У разі, якщо уряд не дослухається до цих пропозицій, громадським рухам, об’єднанням, організаціям – терміново ініціювати народні акції протесту. Рекомендована атрибутика: прапори зі стрічок туалетного паперу; в руках – нічні горщики, якими можна грюкати об асфальт не гірш як шахтарськими касками; слогани на кшталт: „Якщо хочеться в Європу, перевір, чи чиста….”

А взагалі-то я підняла серйозне питання. Шкода, якщо цього раптом хтось не помітив…